Иез 34:14-15: "Буду пасти их на хорошей
пажити, и загон их будет на высоких
горах Израилевых; там они будут отдыхать
в хорошем загоне и будут пастись на тучной
пажити, на горах Израилевых. Я буду пасти
овец Моих и Я буду покоить их, говорит
Господь Бог."
У тихих вод… У ног Твоих…
На пажитях благословенных…
Живем средь сонма всех святых…
Средь заповедей вожделенных…
Приятно слышать нам Твой глас!
И быть овечкой среди стада..
Ты нас спасал уже не раз-
Твой голос слышать нам отрада!
Пребыть в общении с Тобой!
И получая наставленье
Осознавать, что стал- живой!
Нам благо, Бога повеленье!
Нежат прохладою сады!
Приятно быть в Господней воле!
И говорить с Тобой- на ты
Где Слово- Свет! В земной юдоли…
И Солнце Правды греет нас!
Вокруг все стынет, холодеет…
А Ты- от ада всех нас спас!!!
И каждый, в Духе, пламенеет!!!
И каждый верою живет!
Твой посох помогал во многом!
Раздался глас: Господь- грядет!
Всё!!! Будем мы навеки с Богом!
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 7674 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
